Правова оцінка «провокації хабаря» як різновиду «провокації злочину» в практиці Європейського суду з прав людини

Автор(и)

  • Mykhaylo Buromenskiy доктор юридичних наук, професор, професор кафедри міжнародного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка https://orcid.org/0000-0002-9287-5116
  • Vitalii Gutnyk доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка https://orcid.org/0000-0003-1401-4393

DOI:

https://doi.org/10.18523/2617-2607.2020.6.18-27

Ключові слова:

корупція, захист прав людини, право на справедливий суд, підбурювання до злочину, поняття провокації злочину

Анотація

У статті надано правову оцінку «провокації хабаря» як різновиду «провокації злочину». Досліджено релевантну практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) та з’ясовано, що Суд не розглядає «провокацію хабаря» як провокацію унікального виду злочину, узагальнюючи ситуацію «провокації злочину», включно з корупційними злочинами, зокрема щодо надання, отримання, пропозиції хабаря.
Звернено увагу, що ЄСПЛ розглядає скарги про провокацію хабаря в контексті прав, передбачених статтею 6 «Право на справедливий судовий розгляд» Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Європейська конвенція з прав людини, Конвенція), та вважає, що наявність доведеної провокації злочину позбавляє особу з самого початку провадження справедливого судового розгляду. Проаналізовано ознаки підбурювання до злочину як невід’ємної складової провокації злочину.
Наголошено на тому, що ЄСПЛ звертається виключно до процесуально-правового аспекту провокації хабаря, надаючи оцінку того, наскільки провокація хабаря впливає на якість отриманих у результаті такої провокації доказів. При цьому ЄСПЛ покладає на сторону обвинувачення позитивний обов’язок доведення в національному суді, що розглядає справу, відсутності підбурювання як ключової ознаки провокації злочину.
На підставі аналізу практики ЄСПЛ зауважено, що негласні слідчі та оперативні дії мають проводитися пасивним шляхом без будь-якого тиску на заявника для вчинення злочину. Встановлено межі перевірки національними судами щодо провокації злочину.

Посилання

Criminal Law Convention on Corruption, Council of Europe, ETS No. 173, 27.01.1999. https://rm.coe.int/168007f3f5

Convention on Laundering, Search, Seizure and Confiscation of the Proceeds from Crime, Council of Europe, ETS No. 141, 08.11.1990. zakon.rada.gov.ua. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_029#Text [in Ukrainian].

Ramanauskas v. Lithuania. ECHR, No. 74420/01, 5 February 2008. http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-84935.

Aloshyna, O. I. (2007). Provokatsiia zlochynu (kryminalnopravove doslidzhennia) [Provocation of Crime (Criminal Law Study)]. Extended abstract of candidate’s thesis. Dnipropetrovsk [in Ukrainian].

Bantyshev, O. F., & Kuzmin, S. A. (2008). Provokatsiia khabara yak spetsialnyi vyd spivuchasti u zlochyni [Provocation of a bribe as a special kind complicity in the crime]. Borotba z orhanizovanoiu zlochynnistiu i koruptsiieiu (teoriia i praktyka) – The fight against organized crime and corruption (the theory and practice, 19, 105–112 [in Ukrainian].

Navrotskyi, V. O. (1998). Provokatsiia khabara yak mozhlyvyi sposib borotby z koruptsiieiu [The provocation of a bribe as a possible method to fight corruption]. Journal of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine, 4, 157–159 [in Ukrainian].

Hrodetskyi, Yu. V. (2009). Suspilna nebezpechnist provokatsii zlochynu [The public danger of the provocation of crime]. Problems of Legality, 102, 164–172. http://dspace.nlu.edu.ua/handle/123456789/2399 [in Ukrainian].

Us, O. (2015). Provocation of bribery: analysis of corpus delicti and questions of qualification. Scientific Bulletin of the International Humanities University. Series: Jurisprudence, 16(2), 66–70. http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvmgu_jur_2015_16%282%29__20 [in Ukrainian].

Teixeira de Castro v. Portugal. ECHR, No. 25829/94, 09 June 1998. http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58193.

Bannikova v. Russia. ECHR, No. 18757/06, 4 November 2010. http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-101589.

Khudobin v. Russia. ECHR, No. 59696/00, 26 October 2006. http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-77692.

Vanyan v. Russia. ECHR, No. 53203/9915, December 2005. http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-71673.

Nosko and Nefedov v. Russia. ECHR, Nos. 5753/09 and 11789/10, 30 October 2014. http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-147441.

Taraneks v. Latvia. ECHR, No. 3082/06, 2 December 2014. http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148268.

Malininas v. Lithuania. ECHR, no. 10071/04, 1 July 2008. http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-87223.

Sequeira v. Portugal. ECHR, No. 18545/06, 20 October 2009. http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-95156.

Milinienė v. Lithuania. ECHR, No. 74355/01, 24 June 2008. http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-87142.

Constantin and Stoian v. Romania. ECHR, Nos. 23782/06 and 46629/06, 29 September 2009. http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-94406.

Lüdi v. Switzerland. ECHR, No. 12433/86, 15 June 1992. http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57784.

Klass and others v. Germany. ECHR, No. 5029/71, 6 September 1978. http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57510.

##submission.downloads##

Опубліковано

2021-02-23