Спеціальний намір (dolus specialis) у Вірменському геноциді, Голодоморі та Голокості: порівняльний аналіз

Автор(и)

  • Myroslava Antonovych Національний університет «Києво-Могилянська академія», Україна

DOI:

https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.3.19-25

Ключові слова:

Вірменський геноцид, Голодомор, Голокост, суб’єктивні (ментальні) елементи геноциду, спеціальний намір (dolus specialis) геноциду

Анотація

Хоч порівняльні дослідження геноцидів як друге покоління студій про геноцид розвиваються вже понад два десятиліття, Голодомор як злочин геноциду, вчинений сталінським режимом, майже не було досліджено в порівняльному аспекті. У цій статті авторка простежує причини цього і пропонує порівняльний аналіз Голодомору з іншими геноцидами першої половини ХХ ст., а саме з Вірменським геноцидом в Оттоманській імперії і Голокостом у нацистській Німеччині. Авторка порівнює ці три геноциди як злочини згідно з міжнародним правом в аспекті суб’єктивних (ментальних, mens rea) елементів  геноциду,  характерних  для  кожного  з  них,  зазначаючи  відмінні  та  спільні  особливості в  спеціальному  намірі  (dolus  specialis)  цих  злочинів.  На  відміну  від  Вірменського  геноциду і  Голокосту,  де  був  намір  знищити  відповідні  національні  групи  цілком,  у  Голодоморі  був  намір знищити українську національну групу частково з метою ослаблення її, оскільки вона була занадто численною  для  цілковитого  знищення.  Іншою  відмінністю  було  те,  що  намір  знищити  вірмен та євреїв був експліцитним, в основному сформульованим у документах, у той час як намір вчинити Голодомор  був  імпліцитним,  прямо  не  вираженим  у  документах.  Однак  відповідно  до  рішень Руандійського та Югославського кримінальних трибуналів ad hoc і Міжнародного кримінального суду намір вчинити геноцид можна також вивести з відповідних фактів і обставин. Авторка доходить висновку про те, що основним спільним елементом геноцидів, вчинених в Оттоманській імперії, Радянському Союзі і в Третьому Рейху, було те, що державна організація була підмінена гегемонією керівної партії: іттихадистами, комуністами, нацистами (the Ittihadists, the Communists, and the Nazis). Вказано  на  важливість  порівняльних  досліджень  злочинів  геноцидів,  оскільки,  якщо  не  винести уроків з минулих геноцидів і не покарати за них, історія повториться, як це можемо бачити на сході та  півдні  України  (в  Криму),  де  Російська  Федерація  як  держава-правонаступниця  Радянського Союзу, не покараного за Голодомор-геноцид, і далі знищує українську націю.

Матеріал надійшов 28.02.2019

Біографія автора

Myroslava Antonovych, Національний університет «Києво-Могилянська академія»

доктор права (Німеччина), доцент, доцент кафедри 
міжнародного та європейського права, керівник Центру міжнародного захисту прав людини, НаУКМА

Посилання

  1. Akhavan, P. (2012). Reducing Genocide to Law: definition, meaning, and the ultimate crime. Retrieved from http://go.utlib.ca/cat/8392844. https://doi.org/10.1017/cbo9781139028943
  2. Alvarez, A. (2001). Governments, citizens, and genocides: a comparative and interdisciplinary approach. Bloomington and Indianapolis: Indiana University Press.
  3. Bartrop, P.R., & Totten, S. (2009). The History of Genocide: An Overview. The Genocide Studies Reader. S. Totten, & P. R. Bartrop (Eds). New York and London: Routledge. https://doi.org/10.4324/9780203790878-6
  4. Boot, M. (2002). Genocide, Crimes against Humanity, War Crimes: Nullum Crimen Sine Lege and the Subject Matter Jurisdiction of the International Criminal Court. Antwerpen, Oxford, New York: Intersentia. https://doi.org/10.1163/156753602761061842
  5. Breitman, R. (1998). Official Secrets: What the Nazis Planned, What the British and American Knew. New York: Hill and Wang; as cited in Fein, H. (2001). Denying Genocide from Armenia to Bosnia. https://doi.org/10.1163/2468-1733_shafr_sim130110026
  6. Conquest, R. (1986). The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-Famine. New York: Oxford University Press. https://doi.org/10.1086/ahr/92.5.1240
  7. Dadrian, V.N. (2005). Patterns of Twentieth Century Genocides: The Armenian, Jewish, and Rwandan Cases. Genocide and Mass Violence in the 20th and 21st Centuries: An Introduction. Criteria, Common Elements, and Patterns. Comparative Genocide Studies (Vol. 1). C.P. Scherrer (Ed.). Moers: IFEK-IRECOR. https://doi.org/10.1080/1462352042000320583
  8. Elements of Crimes. (2001). [International Criminal Court]. Retrieved from https://www.icc-cpi.int/NR/rdonlyres/336923D8-A6AD-40EC-AD7B-45BF9DE73D56/0/ElementsOfCrimesEng.pdf.
  9. Fein, H. (2001). Denying Genocide from Armenia to Bosnia. A lecture delivered at the London School of Economics and Political Science on 22 January 2001. Occasional Papers in Comparative and International Politics (Vol. 1). New York, USA: Institute for the Study of Genocide.
  10. Human Rights Watch. (2004).Genocide, War Crimes and Crimes against Humanity: Topical Digests of the Case Law of the International Criminal Tribunal for Rwanda and the International Criminal Tribunal for the Former Yugoslavia. https://doi.org/10.1093/jicj/mqm062
  11. Graziosi, A. (2015). The Impact of Holodomor Studies on the Understanding of the USSR. Contextualizing the Holodomor: The Impact of Thirty Years of Ukrainian Famine Studies. A. Makuch, & F.E. Sysyn (Eds). Edmonton, Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. https://doi.org/10.21226/t21g6r
  12. Green, B.B. Stalinist Terror and the Question of Genocide: The Great Famine. Is the Holocaust Unique? Perspectives on Comparative genocide. A.S. Rosenbaum (Ed.). Westview Press. https://doi.org/10.4324/9780429495137-12
  13. Bosnia-Herzegovina v. Yugoslavia case. (1996). [International Court of Justice]. Retrieved from http://www.icj-cij.org/presscom/index.php?pr=1897&pt=1&p1=6&p2=1.
  14. The Prosecutor v. Goran Jelisi´c, Case No. IT-95-10. (1999) [International Criminal Tribunal for the Former Yugoslavia]. Retrieved from http://www.icty.org/x/cases/jelisic/tjug/en/jel-tj991214e.pdf.
  15. Jones, A. (2006). Genocide: A Comprehensive Introduction. London and New York: Routledge.
  16. Kul’chyts’kyi, S. (2015). The Holodomor of 1932-1933: How and Why. Contextualizing the Holodomor: The Impact of Thirty Years of Ukrainian Famine Studies. A. Makuch, & F.E. Sysyn (Eds). Edmonton, Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. https://doi.org/10.21226/t21g6r
  17. Lemkin, R. (2009). Soviet Genocide in Ukraine. Rafael Lemkin. Soviet Genocide in Ukraine. Article in 28 languages. Roman Serbyn (Ed.). Kyiv: Maisternia Knyhy.
  18. Lieberman, B. (2013). The Holocaust and genocides in Europe. Lnd., New Delhi, N.Y., Sydney: Bloomsbury.
  19. Mace, J.E. (1990) Genocide by Famine; Ukraine in 1932-1933. State Violence and Ethnicity. Pierre L. van den Berghe (Ed.). Niwot, Colo.: University Press of Colorado. https://doi.org/10.4324/9780203495698.ch3
  20. Mace, J.E. (1997). Soviet Man-Made Famine in Ukraine. Century of Genocide: Eye Witness Accounts and Critical Views. Samuel Totten, William S. Parsons, & Israel W. Charny (Eds). New York: Garland Publishing.
  21. Naimark, N.M. (2015). How the Holodomor Can Be Integrated into our Understanding of Genocide. Contextualizing the Holodomor: The Impact of Thirty Years of Ukrainian Famine Studies. A. Makuch, & F.E. Sysyn (Eds). Edmonton, Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. https://doi.org/10.21226/t21g6r
  22. Resolution of the CC AUCP(B) and CPC USSR on grain procurements in Ukraine, the North Caucasus and the Western Oblast. (2008) Holodomor of 1932-33 in Ukraine. Excepts (pp. 65-68); as cited in Bohdan Klid, & Alexander J. Motyl (Eds). (2012). The Holodomor reader: a sourcebook on the Famine of 1932-1933 in Ukraine. Edmonton, Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. https://doi.org/10.1515/hzhz-2014-0394
  23. Rome Statute of the International Criminal Court (1998). Retrieved from https://www.icc-cpi.int/nr/rdonlyres/ea9aeff7-5752-4f84-be94-0a655eb30e16/0/rome_statute_english.pdf.
  24. Serbyn, R. (2010). Holodomor: The Ukrainian Genocide. Central and Eastern European Online Library PISM Series, 1, 205-¬230. Retrieved from https://www.ceeol.com/search/article-detail?id=86294.
  25. Serbyn, R. (2009). Lemkin on the Ukrainian Genocide. Journal of International Criminal Justice, 7, 123-130. https://doi.org/10.1093/jicj/mqp002
  26. Simon, Th.W. (2007). The laws of genocide: prescriptions for a just world. Westport, Connecticut, London: Praeger Security International.
  27. Sydnor, Ch.W. Jr. (1998). Executive Instincts, Reinhard Heydrich and the Planning for the Final Solution. The Holocaust and History. Michael Berenbaum, & Abraham J. Peck (Eds). Bloomington, IN: Indiana University Press; as cited in Simon, Th.W. (2007). The laws of genocide: prescriptions for a just world. Westport, Connecticut, London: Praeger Security International.
  28. Sysyn, F. (1999). The Ukrainian famine of 1932-3: the Role of the Ukrainian Diaspora in Research and Public Discussion. Studies in comparative genocide. Levon Chorbajaian and George Shirinian (Eds). Houndmills, Basingstoke, Hampshire and London: Macmillan Press Ltd. https://doi.org/10.1007/978-1-349-27348-5_11

##submission.downloads##

Як цитувати

Antonovych, M. (2019). Спеціальний намір (dolus specialis) у Вірменському геноциді, Голодоморі та Голокості: порівняльний аналіз. Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки, 3, 19–25. https://doi.org/10.18523/2617-2607.2019.3.19-25

Номер

Том 3 (2019): Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки

Розділ

Статті

Ліцензія

Авторське право (c) 2019 Myroslava Antonovych

Creative Commons License

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.

Автори зберігають за собою авторські права на твір на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License, котра дозволяє іншим особам вільно поширювати опублікований твір з обов’язковим посиланням на його авторів та його першу публікацію в цьому журналі.

Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного поширення твору в тому вигляді, в якому його було опубліковано в журналі (наприклад, розміщувати роботу в електронному репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на його першу публікацію.

Політика журналу дозволяє розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у репозитаріях установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання його до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).