Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки

Доксинг: на основі прецеденту в Сенді-Хук

2025-03-07T17:28:12+02:00

Метою статті є з’ясування та розв’язання проблеми доксингу за допомогою тлумачення цього явища та вироблення антидоксингових заходів. За визначенням авторки, доксинг — це соціальна практика пошуку та розкриття в інтернеті інформації про події та їхніх учасників, яка ґрунтується на початковому намірі доксера висвітлити обставини відповідно до його уявлень про справедливість задля сприйняття цих даних спільнотою з подальшим громадським осудом. Зазвичай доксинг може спровокувати поведінку мережевої аудиторії та змінити результати опитувань громадської думки. З огляду на мету дослідження, авторка використовує методологію кейс-стаді: розглянуто сенсаційну справу з практики США, відому як Сенді-Хук. Згідно з хронологією подій, 14 грудня 2012 року Адам Ленза застрелив свою матір, а потім пішов у початкову школу Сенді-Хук у Ньютауні, штат Коннектикут. У цьому освітньому закладі він влаштував стрілянину, вбивши 20 учнів і шістьох співробітників, після чого вкоротив собі віку. Сім’ї загиблих зазнали травми не лише від події, а й від доксингу. Дослідження справи Сенді-Хук проілюструвало дію доксингу і підкреслило, наскільки важливим є аналіз і фільтрування споживачами інформації, отриманої з різних джерел. Це дослідження показує негативні наслідки доксингу для жертв, родичі яких загинули під час стрілянини, особливо після того, як конспіролог Алекс Джонс розкритикував ситуацію, охарактеризувавши стрілянину в Сенді-Хук як постановку, інсценування. Авторка пропонує запровадити політику інтернет- та медіауправління, яка б визначала кібервідповідальність і впроваджувала медіастрахування, щоб зменшити ризики впливу доксингу, та виробити правове реагування на дії доксерів.
Такі заходи також можуть допомогти захистити сторони від потенційної шкоди, спричиненої деструктивною практикою свободи дій у засобах масової інформації та інтернеті. Це важливо, оскільки, з огляду на вторинні виявлені в кейс-стаді негативні чинники, доксинг також пов’язаний з такими проблемами, як крадіжка особистих даних, збройні зіткнення, політичні питання, кібертролінг, професійна етика в медіа, негативні наслідки для громадського здоров’я в мережі та навіть прояви нерівності.
Отже, дослідження не лише підтримує початкові правові зміни щодо проблеми дифамації, а й відіграє важливу роль у вивченні еволюції доксингу та формуванні в суспільстві його розуміння.

Вчинення діянь проти лідерів захищеної групи або інших її знакових членів як індикатор геноцидного наміру

2025-03-07T18:02:31+02:00

Злочин геноциду, тобто діяння, вчинені з наміром знищити одну з чотирьох захищених груп (національну, етнічну, релігійну або расову), не вимагає повного знищення кожного окремого члена групи. Геноцидний намір може набувати двох форм, а саме: прагнення повного або часткового знищення групи. Втім, концепція «часткового знищення» залишається однією з найскладніших правових категорій у визначенні елементів злочину геноциду. Серед потенційних форм і сценаріїв часткового знищення міжнародна судова практика та коментатори згадують не лише випадки знищення чисельно істотної частини групи, а й менш чисельне вибіркове знищення її знакових членів, обраних через вплив їхнього зникнення на виживання групи. Лідери групи є яскравим прикладом таких знакових осіб, а тому повне або часткове знищення їх може бути вагомим доказом геноцидного наміру (так званий «чинник лідерства»).
Метою цієї статті є дослідити витоки та зміст чинника лідерства в міжнародно-правовому регулюванні заборони злочину геноциду, а також потенційні правові прогалини в його тлумаченні в міжнародній судовій практиці. У статті узагальнено еволюцію бачення часткового знищення як у процесі прийняття Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, так і згодом, зокрема перші вказівки на чинник лідерства, а також проаналізовано всі міжнародні судові рішення, релевантні для визначення чинника лідерства.
Автор статті доходить висновку, що міжнародна судова практика визначає склад лідерів групи доволі широко. Це особи, які внаслідок своєї позиції, офіційної посади чи спеціальних навичок здатні чинити суттєвий вплив на дії та думки групи (наприклад, політики, управлінці, науковці, громадські, релігійні та культурні діячі). Значення лідерства для існування групи та його склад залежатимуть від конкретної захищеної групи. У статті цю варіативність проілюстровано, зокрема, на прикладі, застосованому Рафаелем Лемкіним, автором терміна «геноцид», для визначення осіб, яких радянська влада вважала ядром, кістяком української нації, а саме: інтелігенції, духовенства та селян-хліборобів.
Звернено увагу на критику чинника лідерства за його розмитий характер та широкий простір для спекулятивного оцінювання. У статті також розглянуто невизначені питання застосування чинника лідерства в міжнародній судовій практиці. Зроблено три головні правові висновки. По-перше, для доведення геноциду важливо оцінювати те, як зникнення чи знищення лідерів вплинуло на існування групи як соціальної одиниці, а не лише на фізичне виживання її членів. По-друге, хоча лідерів як окрему категорію потенційно можна вважати знаковою частиною групи в цілому, найчастіше їхнє знищення слід розглядати як індикатор наміру знищити територіально обмежену знакову частину групи (наприклад, громаду), істотність якої має оцінюватись стосовно групи загалом. По-третє, для доведення геноциду необов’язково постфактум оцінити вплив знищення лідерів на виживання групи: залежно від контексту для оцінювання геноцидного наміру може бути достатньо оцінити потенційний вплив.

Право на доступ до державної служби як міжнародний стандарт

2025-03-07T18:29:45+02:00

У статті досліджено право на доступ до державної служби як міжнародний стандарт. Запропоновано класифікацію юридичних гарантій забезпечення права на доступ до державної служби за критерієм сфери їх юрисдикційної та територіальної дії з виокремленням таких категорій: універсальні, регіональні, національні (внутрішньодержавні). Встановлено, що активну правозахисну роботу на міжнародній арені здійснює Комітет ООН з прав людини, оскільки розглядає індивідуальні повідомлення щодо порушення права на доступ до державної служби та своїм тлумаченням визначає основні вимоги для його реалізації. Продемонстровано тенденції інтерпретації змісту права на доступ до державної служби в практиці Комітету ООН з прав людини. Проаналізовано конкретні приклади стандартизації юридичних гарантій доступу до державної служби в регіональних системах захисту прав і свобод людини.
Проведено порівняльно-правовий аналіз положень конституційного законодавства європейських країн щодо закріплення юридичних гарантій сучасних демократичних держав. Конституції іноземних держав закріплюють: рівність кандидатів на зайняття посад державної служби; законність, об’єктивність та справедливість процедур добору на посади державної служби; нейтральність і компетентність державних службовців. Встановлено, що на конституційному рівні національний законодавець не пропонує спеціальних юридичних гарантій для доступу до державної служби в періоди запровадження особливих правових режимів.

Смертна кара в історико-юридичній ретроспективі: від інституціалізованого замінника кровної помсти до інструменту охорони режиму

2025-03-10T09:24:30+02:00

Відповідність покарання у вигляді смертної кари принципу верховенства права та підтримка ідеї про повернення смертної кари в Україні більше ніж половиною (51 %) українців, опитаних за рік до повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, стали чинниками для порушення питання про необхідність глибшого дослідження сутності цього виду покарання, витоків його формування та тенденцій до його встановлення і скасування. Цю статтю присвячено огляду та аналізу причин становлення, існування та скасування смертної кари як виду покарання в Стародавньому Єгипті, античних Греції та Римі, а також у Московській державі та пізніше — у Російській імперії. Вибір саме цих держав зумовлений як доступністю відповідних матеріалів досліджень для авторів, так і наочністю результатів проведеного огляду та аналізу, представлених у статті. У результаті дослідження, зокрема, встановлено первісне розуміння страти злочинців як відплати: «око за око», тобто рівним за рівне (скоєне). Це принцип таліону (у всіх його видах), і на той час його практична реалізація підживлювалась розумінням справедливості та/або релігійними традиціями.
Також встановлено, що згодом смертна кара еволюціонувала від засобу помсти, зокрема кровної, до засобу забезпечення стабільності державного режиму, суспільного ладу.
У цьому контексті змінюється мета застосування смертної кари — від відплати до залякування, а для його візуалізації і «виховної ролі» актуалізується елемент публічності її виконання. Питання справедливості також видозмінюється: вона визнається апріорі, якщо смертний вирок затверджено від імені держави. І саме державним очільникам передається право вирішувати, які саме проступки мають каратися смертю.
Аналіз історії запровадження і застосування інституту смертної кари в країнах Стародавнього Сходу та античності дав змогу зробити висновок, що статус раба не перешкоджав розумінню, що його вбивство за рішенням суду або іншого юрисдикційного органу є саме стратою особи як біосоціальної істоти. Втім, на потребу вимог тогочасного законодавства відповідальність через смерть мала іноді колективний характер, коли карали невинуватих.
Проведений аналіз дає змогу стверджувати, що необхідність встановлення такого виду покарання знижується, якщо немає суттєвих загроз для суспільства. Відповідна загроза чи їх сукупність і буде переважно причиною для введення смертної кари до системи кримінальних покарань. Розглянуті та проаналізовані причини встановлення смертної кари не дають авторам цього дослідження підстав стверджувати про відсутність легальних підстав встановлення чи «нескасування» смертної кари. Проте такі причини можуть бути поза межами завдань, визначених для цієї статті, тож автори планують провести наступні дослідження на основі висновків цієї розвідки.

Використання електронних доказів для доведення злочину геноциду української нації під час ро сійсько-українського збройного конфлікту: аналіз практики Міжнародного кримінального суду

2025-03-10T11:51:40+02:00

Російсько-український збройний конфлікт, що досяг своєї повномасштабності з 24 лютого 2022 року, вважають найбільш технологічним із часів Другої світової війни. Вже зібрано величезний масив інформації та даних, які існують лише в електронному вигляді та можуть бути використані в Міжнародному кримінальному суді (МКС) як докази на підтвердження вчинення геноциду української нації російською владою. Проте важливо дотримуватися встановлених критеріїв допустимості доказів, щоб надалі вони були розглянуті та прийняті Судом. Однак, враховуючи те, що МКС, заснований ще наприкінці 90-х років минулого століття, і досі перебуває в процесі становлення та адаптації до технологічно нових видів доказів, органам досудового розслідування в Україні слід з особливою ретельністю поставитися до збирання та формування такої бази доказів, яка буде спроможною та переконливою для Суду в доведенні злочину геноциду української нації.
У цій статті проаналізовано виклики та труднощі, що постають перед стороною обвинувачення під час використання електронних доказів у справах щодо злочину геноциду. Визначено критерії їх допустимості та прийнятності МКС на підставі огляду його останніх рішень і встановлено релевантність застосування цієї практики до досвіду України. Окрім того, авторка статті оцінює, наскільки реальним та ефективним є застосування досі незмінних положень Римського статуту та Правил процедури і доказування в процесі збору й використання фото-, відеоматеріалів чи іншої електронної інформації, яка містить ознаки вчинення злочину геноциду.

Становлення правового регулювання зелених облігацій в Україні

2025-03-10T13:01:19+02:00

У статті висвітлено історико-правові аспекти становлення правового регулювання зелених облігацій як інструменту сталого фінансування в Україні. Проаналізовано передумови виникнення потреби в правовому регулюванні суспільних відносин, пов’язаних із розміщенням зелених облігацій емітентами. Розглянуто проєкти нормативно-правових актів, які передували законодавчому оформленню правового регулювання зелених облігацій, а також доцільність подальшого розвитку правового регулювання зелених облігацій на рівні підзаконних нормативно-правових актів. З’ясовано особливості становлення правового регулювання зелених облігацій в Україні. Виокремлено ключові тенденції його розвитку з урахуванням цих особливостей. Наголошено також на необхідності врахування найкращих міжнародних стандартів та практик. На підставі висновків проведеного дослідження окреслено перспективні напрями подальших розвідок у сфері правового регулювання зелених облігацій.

Використання віртуальних активів за договорами міни

2025-03-10T13:22:36+02:00

Розглянуто питання використання віртуальних активів як предмета договорів міни, за якими віртуальні активи підлягають обміну на товари, роботи та послуги матеріального світу, через призму приватно-правової природи договору міни, положень законодавства, а також останніх законодавчих ініціатив у сфері регулювання віртуальних активів.
Проведено універсальне цивільно-правове дослідження стосовно використання віртуальних активів як предмета договорів міни через призму походження та цивільно-правової сутності зазначених договорів, положень Цивільного кодексу України, а також їхньої економічної природи в аспекті здійснення операцій обміну. Аналіз базується на працях вітчизняних науковців, положеннях Закону України «Про віртуальні активи» від 17.02.2022 № 2074-IX, Цивільного кодексу України та останніх законопроєктах, спрямованих на врегулювання ринку віртуальних активів. Крім того, автор використав праці закордонних фахівців, які досліджували правову природу віртуальних активів, а також положення Регламенту (ЄС) 2023/1114, який є першим у світі комплексним актом, що регулює відносини у сфері віртуальних активів.
Загалом встановлено, що регулювання відносин у сфері віртуальних активів перебуває на етапі формування у вітчизняній правовій системі. Це зумовлено багатьма чинниками, зокрема новизною сутності віртуальних активів у правовому контексті, яка ще відносно недавно була невідома юридичній науці. Перші кроки законодавця з визначення способів використання віртуальних активів на законодавчому рівні не усунули багатьох прогалин і створили плутанину в застосуванні відповідних положень. Як наслідок, питання використання віртуальних активів як предмета договору міни досі не врегульовано належним чином і недостатньо визначено на законодавчому рівні.
У статті окреслено проблематику використання віртуальних активів як предмета договору міни з огляду на їхню економічну природу. Сформовано аргументовані висновки та рекомендації щодо вдосконалення окремих положень законодавства, які допоможуть усунути неузгодженості в підходах щодо використання віртуальних активів як предмета обміну з огляду як на цивілістичний аспект, так і на економічний аналіз права. На основі аналізу положень законодавства України, Регламенту (ЄС) 2023/1114, а також праць провідних закордонних фахівців, які досліджують питання природи та походження віртуальних активів, у статті доведено, що віртуальні активи можуть бути предметом договорів міни, за якими віртуальні активи підлягають обміну на товари, роботи та послуги матеріального світу.

Генезис корпоративного договору у світі

2025-03-10T13:51:08+02:00

Професійним інвесторам зазвичай недостатньо прав і можливостей, які передбачає корпоративне право щодо управління товариством та способів повернення інвестицій. Цю прогалину в сучасній практиці заповнив корпоративний договір, який протягом ХХ ст. пройшов шлях від повної заборони до законодавчого визнання. Аналіз природи корпоративного договору та доцільності його застосування потребує розуміння генезису цього інструменту у світі.
Ставлення законодавчої та судової гілок влади до контрактного регулювання відносин між акціонерами в товаристві суттєво еволюціонувало протягом ХХ ст. і пройшло шлях від нікчемності таких договорів до законодавчого та судового визнання корпоративного договору в переважній більшості демократичних країн. Важливу роль у цьому відігравали фонди прямих інвестицій (private equity funds), які стали потужним класом інвесторів з початку 1980-х років і вимагали суттєвої гнучкості в регулюванні їхніх відносин із засновниками товариства, в яке вони інвестують.
Метою статті є дослідження генезису корпоративного договору у світі в ширшому контексті еволюції корпоративного права загалом. Автор окремо зупиняється на одному з ключових чинників, що впливав і далі впливає на поширення корпоративних договорів та їхню затребуваність серед інвесторів, а саме на вимогах фондів прямих інвестицій до компаній, в які вони інвестують.
За результатами дослідження генезису корпоративного договору автор дійшов висновку, що поширення корпоративного договору відбувалося на тлі загального розвитку корпоративного права у світі, а його сприйняття законодавцями та судовою владою згодом змінювалося і пройшло декілька етапів.

Адміністративно-правові та кримінально-правові засоби запобігання крадіжкам із магазинів

2025-03-10T14:18:46+02:00

У статті досліджено проблему адміністративної та кримінальної відповідальності за крадіжки, зокрема дрібні крадіжки з магазинів, підстави такої відповідальності та види стягнень і покарань, які застосовуються у відповідних випадках в Україні і за кордоном. Аналіз статистичних даних показав, зокрема, що у 2022–2024 рр. Національна поліція України значно зменшила реагування на крадіжки, які є кримінальними проступками, а кількість осіб, засуджених за такі крадіжки, зменшилась у понад 17 разів. До 9 серпня 2024 р. викрадення чужого майна, зокрема й повторне, визначали як адміністративний проступок, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищувала 302,8 грн, а як кримінальний проступок — якщо вартість предмета крадіжки була в широких межах від 302,8 до 151 400 грн. Але аналіз судової практики доводить, що непоодинокими є випадки засудження за крадіжку до 5 років позбавлення волі у разі, коли її предмет лише незначно перевищував 302,8 грн, і водночас засудження до мізерного штрафу за адміністративний проступок, коли особи вчиняли багаторазові крадіжки на загальну суму, що в десятки разів перевищувала 302,8 грн. Запропоновано, зокрема, визначити, що у разі вчинення особою двох чи більше викрадень, за жодне з яких її не було притягнено до адміністративної відповідальності, розміри предметів викрадення складаються і особа має нести адміністративну або кримінальну відповідальність залежно від розміру викраденого.

Суперечності між державою і правом та верховенство права в умовах воєнного стану (на прикладі місцевого самоврядування)

2025-03-10T14:36:37+02:00

Статтю присвячено проблематиці змін, які виникають у практиці актуалізації елементів верховенства права в процесі функціонування органів місцевого самоврядування під час війни. Саму війну розглянуто як вияв нерозв’язаної в правовий спосіб суперечності між державою і правом, яка підсвічує їхні різні сутнісні основи.
Автор дотримується позиції, що сутнісною основою права є справедливість, тоді як держава базується на владі. Коли влада здійснюється не в правовий спосіб або ж виходить за його межі, перестають виконуватись вимоги справедливості. Держава, в особі владної верхівки, яка нехтує правом, зокрема правами людини, вступає в суперечність з правом, що призводить до конфлікту. Найбільш руйнівним конфліктом слід вважати війну. Підсумки війни не обов’язково надають можливість розв’язати чи усунути суперечність, яка її породила. В ідеалі вказані суперечності потрібно розв’язувати саме в правовий спосіб, із залученням правових інститутів і правових механізмів — від переговорів до розгляду справ у міжнародних судових інстанціях.
У статті проаналізовано правові наслідки запровадження воєнного стану, який обмежує функціонування демократичних інститутів у державі та звужує обсяг реалізації прав людини. Передусім обмеження стосуються права на життя, права власності, права на зайняття підприємницькою діяльністю, права на працю, права на освіту, права обирати та бути обраним. Також потерпають свободи людини, зокрема свобода пересування та вибору місця проживання, свобода слова. Водночас у практичній площині суттєвої деформації зазнають такі елементи верховенства права, як законність, правова визначеність, доступність, прозорість, право бути почутим. Зроблено висновки щодо меж звуження прав людини під час війни.