Стягнення процесуальних витрат у зв’язку із закриттям кримінального провадження з підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності: окремі проблеми

Анотація

Встановлено, що в чинному КПК України дещо розпливчасто урегульовано питання, які стосуються процесуальних витрат. Своєю чергою, науковці дискутують щодо вичерпності переліку ст. 118 КПК України, розуміння «процесуальних» і «судових» витрат та чи є стягнення процесуальних витрат у кримінальному провадженні цивільно-правовим заходом. Логічно, що й судова практика з означеного кола питань за таких реалій сутнісно різниться.
Проаналізовано наявне «загальне» рішення Великої Палати Верховного Суду щодо обов’язку судів вирішувати питання про розподіл процесуальних витрат, не зважаючи на процесуальну форму їх кінцевих рішень у провадженні. Констатовано, що Велика Палата питання розподілу процесуальних витрат не охопила, бо фактично це мав би зробити законодавець у чинному КПК України, що йому не зовсім вдалося.
Тому й зроблено спробу довести, що ч. 3 ст. 285 КПК України варто доповнити фразою, що роз’ясненню підозрюваному чи обвинуваченому підлягає й те, що у разі його звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження з цієї нереабілітуючої підстави з нього буде стягнено судом певні процесуальні витрати. Спростовано можливість стягувати з «фактично звільненої» від кримінальної відповідальності особи процесуальні витрати, про які йде мова в частинах 1–2 ст. 124 КПК України, за чинного викладу частини 3 ст. 285 КПК України, а також коли законодавець у ст. 124 КПК України, зокрема в її частинах 1 та 2, оперує виключно підходом щодо можливості стягнення з обвинуваченого процесуальних витрат «у разі ухвалення обвинувального вироку».