Смертна кара в історико-юридичній ретроспективі: від інституціалізованого замінника кровної помсти до інструменту охорони режиму

Анотація

Відповідність покарання у вигляді смертної кари принципу верховенства права та підтримка ідеї про повернення смертної кари в Україні більше ніж половиною (51 %) українців, опитаних за рік до повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, стали чинниками для порушення питання про необхідність глибшого дослідження сутності цього виду покарання, витоків його формування та тенденцій до його встановлення і скасування. Цю статтю присвячено огляду та аналізу причин становлення, існування та скасування смертної кари як виду покарання в Стародавньому Єгипті, античних Греції та Римі, а також у Московській державі та пізніше — у Російській імперії. Вибір саме цих держав зумовлений як доступністю відповідних матеріалів досліджень для авторів, так і наочністю результатів проведеного огляду та аналізу, представлених у статті. У результаті дослідження, зокрема, встановлено первісне розуміння страти злочинців як відплати: «око за око», тобто рівним за рівне (скоєне). Це принцип таліону (у всіх його видах), і на той час його практична реалізація підживлювалась розумінням справедливості та/або релігійними традиціями.
Також встановлено, що згодом смертна кара еволюціонувала від засобу помсти, зокрема кровної, до засобу забезпечення стабільності державного режиму, суспільного ладу.
У цьому контексті змінюється мета застосування смертної кари — від відплати до залякування, а для його візуалізації і «виховної ролі» актуалізується елемент публічності її виконання. Питання справедливості також видозмінюється: вона визнається апріорі, якщо смертний вирок затверджено від імені держави. І саме державним очільникам передається право вирішувати, які саме проступки мають каратися смертю.
Аналіз історії запровадження і застосування інституту смертної кари в країнах Стародавнього Сходу та античності дав змогу зробити висновок, що статус раба не перешкоджав розумінню, що його вбивство за рішенням суду або іншого юрисдикційного органу є саме стратою особи як біосоціальної істоти. Втім, на потребу вимог тогочасного законодавства відповідальність через смерть мала іноді колективний характер, коли карали невинуватих.
Проведений аналіз дає змогу стверджувати, що необхідність встановлення такого виду покарання знижується, якщо немає суттєвих загроз для суспільства. Відповідна загроза чи їх сукупність і буде переважно причиною для введення смертної кари до системи кримінальних покарань. Розглянуті та проаналізовані причини встановлення смертної кари не дають авторам цього дослідження підстав стверджувати про відсутність легальних підстав встановлення чи «нескасування» смертної кари. Проте такі причини можуть бути поза межами завдань, визначених для цієї статті, тож автори планують провести наступні дослідження на основі висновків цієї розвідки.