Римський статут: обмеження юрисдикції та шляхи імплементації

Анотація

Наукова стаття присвячена висвітленню двох актуальних проблем, що виникли після ратифікації Україною Римського статуту і мають прямі наслідки для подальшого співробітництва нашої країни з Міжнародним кримінальним судом.

У першій частині дослідження розглянуто проблему посилання України на ст. 124 Римського статуту під час його ратифікації. Це положення надає державі, що приєднується до Статуту, право обмежити юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо воєнних злочинів, учинених її громадянами або на її території, строком на сім років. Встановлено, що на практиці таке посилання суперечить попереднім заявам України про визнання юрисдикції, зокрема ухваленій Верховною Радою України ще у 2015 році, яка має безстроковий характер. Також, розглянувши чинні підходи до розуміння ст. 124, підтримано позицію науковців про неможливість застосування застереження у скороченому вигляді, як це зробила Україна. Через значні ризики, що виникають у зв’язку з такими діями під час ратифікації, зроблено висновок про необхідність якнайшвидшої відмови від застосування положення ст. 124, оскільки воно потенційно може унеможливити розслідування воєнних злочинів, учинених на всій території України, незалежно від громадянства осіб.

У другій частині дослідження розкрито проблему імплементації положень Римського статуту в національне законодавство. Незважаючи на ухвалення Верховною Радою України низки нормативно-правових актів, проблема імплементації досі не була повністю вирішена, що спричинило суперечності між чинним законодавством і Римським статутом. Наведено три можливі шляхи розв’язання проблеми, а саме: (1) внесення подальших змін до чинного Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу; (2) ухвалення спеціального закону «Про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини»; (3) прийняття проєкту нового Кримінального кодексу України, розробленого Робочою групою з питань розвитку кримінального права. Після аналізу всіх трьох варіантів зроблено висновок про можливість законодавчого вибору кількох варіантів дій, які, водночас, не виключають один одного. Враховуючи активні бойові дії в Україні, що впливають на реалізацію законодавства на практичному рівні, підтримано підхід, який полягає у продовженні внесення змін до чинного законодавства, з його подальшим комплексним оновленням та остаточним вирішенням проблеми після завершення активних бойових дій.