Розмежування права на публічне і приватне: pros та cons
Ключові слова:
дихотомія права, конвергенція права, поділ праваАнотація
У статті розглянуто питання розмежування права на публічне і приватне, що з огляду на постійний розвиток суспільного життя та самого права є актуальним питанням на сьогодні. Окрему увагу у статті присвячено історичному розвитку поглядів та підходів на поділ права, що існували з часів Стародавнього Риму та Стародавньої Греції і до сьогодні. Встановлено, що концептуальне оформлення таких ідей розпочалося лише з XVI ст, натомість самі терміни «публічне право» та «приватне право» почали використовуватися у сучасному сенсі з XIX ст.
Розглянуто підходи до розмежування права, викладені у працях науковців, та їхні думки щодо потреб такого розмежування. На основі опрацьованого матеріалу виділено основні критерії для такого розмежування: природа зобов’язання, наявність владного елементу та критерій інтересу. Автором запропоновано використання, як універсального, критерію інтересу, який при визначенні приналежності норми до публічного чи приватного права, враховує переважаючий інтерес – публічний (суспільний) або приватний.
У статті підкреслюється, що з огляду на сучасний розвиток правових систем норми публічного та приватного права дуже часто перетинаються та взаємопроникають. У результаті було зроблено висновок, що наявний на сьогодні більш умовний поділ є достатнім та корисним для праворозуміння та правозатсосування, а також потрібен для зручної систематизації та використання правових норм і визначення домінуючого інтересу.
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2026 Vladyslav Barylchenko

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Автори зберігають за собою авторські права на твір на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License, котра дозволяє іншим особам вільно поширювати опублікований твір з обов’язковим посиланням на його авторів та його першу публікацію в цьому журналі.
Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного поширення твору в тому вигляді, в якому його було опубліковано в журналі (наприклад, розміщувати роботу в електронному репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на його першу публікацію.
Політика журналу дозволяє розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у репозитаріях установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання його до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).

